Чому російський космос у кризі

Слухаючи повні оптимізму звіти російських чиновників від космонавтики, можна дійсно подумати, що в галузі все в порядку. Конкурентів у доставці космонавтів на орбіту зараз у Росії немає - США віддали космонавтику в приватні руки, Китай тільки вчиться відправляти людей у космос, відпрацьовує процедури стикування на орбіті. З космодрому Куру почали літати російські «Союзи», розвивається система навігації ГЛОНАСС, будується новий космодром на Далекому Сході.

Однак не варто забувати і про цілий ряд невдач, які спіткали російську космічну галузь в останні роки. Втрата ракети-носія «Протон» відразу з трьома супутниками системи ГЛОНАСС, невдалий запуск вантажного корабля до МКС, виведення супутника «Експрес-АМ4» на нерозрахункову орбіту, втрата першого за багато років наукового супутника «Фобос-Грунт» і ряд інших невдач змушують серйозно задуматися про те, чи зуміє Росія утриматися в космічній галузі в числі лідерів.

Практично все, що є зараз у Росії в галузі космонавтики, створено ще радянськими конструкторами та науковцями. Безумовно, той же ракетоносій «Союз» весь час модифікується, проте в основі своїй це все та ж «сімка» Корольова. Ракета дуже хороша і красива, але морально вже занадто застаріла. Начебто на зміну їй йде «Ангара», розглядаються й інші проекти, проте до реальних запусків нових носіїв справа поки так і не дійшла. Череда ж аварій говорить про те, що старий, ще радянський запас міцності, вичерпується, галузь перебуває в глибокій системній кризі.

Однією з головних причин сформованої ситуації є відсутність у керівництва Російського космічного агентства (Роскосмосу) чітких планів щодо розвитку галузі. Складається враження, що російських чиновників цілком влаштовує роль Росії як космічного візника. Останнім часом навіть почали говорити про те, чи потрібні країні космічні станції, так як основний обсяг орбітальних досліджень уже виконано і в присутності на орбіті космонавтів немає сенсу. Враховуючи, що термін експлуатації МКС кінцевий, подібні розмови можна вважати майже офіційною заявою на тему про те, чи потрібні взагалі Росії орбітальні станції. Висновок - не потрібні. Як не потрібні ні нові ракетоносії, ні нові космічні кораблі. Цілий ряд проведених конкурсів на розробку перспективних проектів вітчизняної космічної техніки так ні до чого і не навів, залишається незатребуваною навіть вже практично створена «Ангара» - ніхто толком не знає, що або кого вона буде возити.

Дуже серйозною проблемою, з якою зіткнулася вітчизняна космічна промисловість, стала ситуація з кваліфікованими кадрами. За останнє десятиліття XX століття і за перше XXI в галузі виник величезний дефіцит працівників середнього віку. Більшість працюючих зараз або пенсіонери, або зовсім молоді недосвідчені фахівці.

Але найголовнішою причиною проблем в російській космічній галузі є відсутність по-справжньому проривних проектів, здатних не тільки вивести її на новий рівень, але й викликати у росіян законне почуття гордості. Прикладом подібного рішення можна назвати місячну програму США, не тільки викликала небувалий сплеск ентузіазму в американців, але й дала потужний поштовх всієї американської космічної промисловості. Цілком зрозуміло і нинішнє рішення керівництва США передати космос у приватні руки - технологічний рівень ряду компаній дозволяє їм створювати найдосконаліші космічні апарати, а здорова конкуренція призведе до того, що виведення людей і вантажів на навколоземну орбіту буде ставати все дешевше. У цій ситуації Росія з її ракетами півстолітньої давності опиниться на узбіччі космічної індустрії.