Існує кілька версій події. Згідно з однією з них, спалення дійсно було. Зазвичай називаються дві причини - що Гоголя не задовольнило якість написаного, він був надзвичайно собою незадоволений і вирішив не випускати у світ творіння, яке його не влаштовувало. Це дуже ймовірно, оскільки перший том являє собою фактично закінчений твір, і настільки досвідчений в літературі людина, як Н.В. Гоголь, не міг цього не відчувати. Плюс до того - у другому томі повинна була йти мова про переродження Чичикова, а це було дуже важко описати переконливо.
Друге пояснення цієї ж версії менш необразливо. Деякі історики літератури вважають, що у письменника був напад душевної хвороби, яка і змусила його зробити непоправне. Душевною хворобою письменник дійсно страждав, і стан його за десять днів до смерті було аж ніяк не благополучним.
У версії з спаленням рукописи є один істотний недолік. Вона заснована на єдиному свідоцтві - оповіданні слуги письменника, колишнього в ту пору ще занадто молодим, щоб добре розбиратися в подіях. Крім того, навряд чи він настільки глибоко проник у справи свого господаря і зрозумів, що Гоголь спалив саме «Мертві душі» і саме другий том. Мабуть, показання слуги свідчать лише про те, що в ніч з 11 на 12 лютого 1852 Гоголь, спалив якийсь документ. Деякі літературознавці вважають, що рукопис другого тому «Мертвих душ» дійсно загинула в каміні, але потрапила туди випадково, а письменник просто не зміг її врятувати.
Існують і версії про те, що ніякого спалення не було. Одна з думок - Гоголь збирався написати продовження своєї поеми, багато про це говорив, робив начерки, але втілити свій задум у життя так і не спромігся. Ще одна версія - що рукопис був, але її вкрали.
Як і раніше найбільш вірогідною залишається версія зі спаленням, а в якості причини - та, що Гоголь занадто високо себе цінував і не міг собі дозволити залишити нащадкам погано написаний твір. Цілком імовірно й те, що саме творча невдача викликала загострення душевної хвороби і в кінцевому підсумку наблизила смерть.