Політичні перспективи регіону
Сучасна Африка характеризується великою кількістю авторитарних і тоталітарних режимів, а також непростими відносинами між державами та етносами всередині них. Особливо болючими стають конфлікти між білою меншістю і чорним більшістю. Однак можна відзначити, що авторитаризм необов'язково повинен стати основою африканської політики майбутнього. Революції, що пройшли в Єгипті, Тунісі та Лівії, закінчилися політичними змінами, які, однак, не можна назвати встановленням повністю демократичного управління.
Найімовірніше, шлях демократичних реформ для африканських країн буде довгим, проте для нього існують всі передумови, зокрема, наявність великої кількості молодого працездатного населення, що бажає проведення реформ, зниження безробіття і більш справедливого поділу багатств всередині країни. Також можна говорити про підвищення з часом рівня розвитку людського капіталу в Африці - навіть у найбідніших країнах знижується число неписьменних і зростає число людей, що закінчили школу. Зростаюча освіченість населення і його прагнення поліпшити своє життя може стати двигуном реформ. Однак для мусульманських африканських країн існує небезпека радикалізації релігійних рухів, що вже мало місце в Малі.
Поліпшити політичну ситуацію в африканських країнах зможе більш активне втручання міжнародних структур у внутрішні і зовнішні конфлікти в Африці.
Якою буде африканська економіка
Сучасна африканська економіка значною мірою тримається на видобутку сировинних ресурсів і сільському господарстві. Можна припустити, що з інтенсифікацією сільського господарства число зайнятих у цьому секторі почне зменшуватися, в той час як видобувна промисловість збереже свої позиції. Основними інвесторами в африканську видобувну промисловість, найімовірніше, стануть Китай та Індія - держави зі зростаючим промисловим виробництвом. Китай вже не перше десятиліття інвестує кошти у видобуток корисні копалини та інші сфери економіки Африки, проте поки поступається у своїх вкладеннях Європі та США. З часом це співвідношення може змінитися.
У разі подорожчання робочої сили в Китаї можливе переведення частини іноземних виробництв в африканські країни.
У той же час, розвиток високотехнологічних виробництв в Африці буде гальмуватися через політичну нестабільність і нестачі висококваліфікованих працівників. Рішенням може стати залучення іноземних фахівців, у тому числі з числа тих, хто народився в розвинених країнах в сім'ях з африканськими країнами.
Таким чином, можна зробити висновок, що розвиток африканської економіки, приріст якої навіть про час кризи становив не менше 5%, має вивести Африку з положення найбіднішого континенту. Звичайно, це відбудеться, якщо африканські країни у своїй політиці будуть дотримуватися шляху стабілізації та демократизації ситуації, що зробить інвестиції в африканську економіку менш ризикованими.