Зимові олімпійські види спорту: ковзанярський спорт

З 1892 року діє Міжнародний союз ковзанярів ISU (ІСУ), до якого входять понад 60 національних федерацій. У 1924 ковзанярський спорт був включений в зимову програму Олімпійських ігор. Спочатку в ньому змагалися лише чоловіки, але з 1960 року були організовані та жіночі змагання.

Олімпійські спортсмени-ковзанярі проходять і короткі, від 500 до 1500 м, і довгі дистанції, протяжність яких варіюється від 3 до 10 км.

Учасники забігу долають дистанція вдвох. При цьому один з них біжить по зовнішній стороні кола, а інший по внутрішній доріжці.

Радянські, а потім і російські спортсмени показували хороші результати в цьому виді спорту. Наприклад, ними було завойовано 7 призових медалей в дебютному для радянських ковзанярів змаганні. Це сталося під час VII зимової Олімпіади в 1956 році. Спортсменка Марія Ісакова, що представляє Радянський Союз, тричі отримувала світову першість і привезла з олімпійських ігор 3 нагороди.

Спортсмени використовують спеціальну екіпіровку, головним елементом якої є ковзани. Лезо закріплюється в районі великого пальця ноги учасника забігу і довше залишається на льоду при кроці ковзанярі. Черевики, до яких кріплять леза, виготовляють за зліпкам ступень з високотехнологічних матеріалів. Крім ковзанів, важливу роль відіграє вибір костюма для змагання. Він повинен прилягати до тіла, але не сковувати рухи. Для розробки нових, поліпшених тканин, з яких шиють ковзанярські костюми, проводять аеродинамічні дослідження різних матеріалів.

Професійна екіпіровка допомагає уникнути спортсменам деяких травм. Висока швидкість, яку розвивають ковзанярі, і повороти на віражах льодового кола можуть призвести до падіння і травмування від леза ковзана біжить поруч спортсмена.