Друга половина 60-х років минулого століття була відзначена дуже складної світової політичною обстановкою. Все посилюється протистояння СРСР і США, локальні конфлікти в Південно-Східній Азії та інші серйозні світові проблеми наклали свій відбиток на розвиток спорту в цілому та олімпійського руху зокрема.
На 61-й сесії Міжнародного олімпійського комітету (МОК), яка проходила в січні 1964 року в австрійському Інсбруку, розглядалися питання, що стосуються організації ігр та відсторонення спортсменів ПАР від участі в Олімпіаді 1964 року. Це було пов'язано з тривала расовою дискримінацією. Учасники спільної наради Міжнародних спортивних федерацій та МОК, що відбувся 8 лютого 1965 в швейцарській Лозанні, розглядали проблему виключення впливу політики в олімпійському русі.
Незважаючи на складність обстановки, яка склалася в світі, олімпійський рух все-таки отримало новий імпульс у розвитку. Підтвердженням цьому служить офіційно представлена заявка, датована шостим жовтня 1965, подана від керівництва Національного олімпійського комітету Японії президенту МОК. Вона містила прохання розглянути місто Саппоро в якості кандидата на місце проведення XI зимових Олімпійських ігор у 1972 році.
На що відбулася в квітні 1966 року в Римі 64-й сесії МОК було вирішено питання про вибір країни-організатора ігор одинадцятий Зимової Олімпіади 1972 року. Саппоро отримав право на проведення Олімпіади, вигравши у фінського Лахті, канадського Банфі та американського Солт-Лейк-Сіті. Ці ігри були першою зимовою Олімпіадою, що проводилася за межами США і західної Європи, і четвертими іграми взагалі за межами цих регіонів (попередники: Мельбурн 1956, Токіо 1964, Мехіко 1968).
Змагання проходили в олімпійському центрі «Макоманаі», в якому змагалися біатлоністи, ковзанярі, лижники-гонщики, фігуристи та хокеїсти, а також на прилеглих горах Тейне (гірськолижний та санний спорт, бобслей) і Еніва (швидкісний спуск). На підготовку до ігор було витрачено близько 550 мільйонів доларів.
Найбільше число медалей на Олімпіаді в Саппоро (по три золотих) завоювали радянська лижниця Галина Кулакова (гонки на 5 і 10 км, естафета) і голландський ковзаняр Ард Схенк (забіги на дистанції 1500, 5000 і 10 000 метрів). Сенсацією-відкриттям стали японські спортсмени-стрибуни з 70-метрового трампліну: Акіцугу Кінно, Юкіо Касая, Сейдзі Аоті виграли всі три золота в даному виді спорту.
За загальною кількістю медалей на перше місце впевнено вийшла команда СРСР, другими несподівано для всіх стали спортсмени ГДР, які виступали вдруге самостійною командою.